Село Перв’ятичі Сокальської громади Червоноградського району Львівської області – Церква Святого Архистратига Михаїла (дерев’яна пам’ятка архітектури місцевого значення, охоронний номер №2381-М).
Село Перв’ятичі розташоване на березі річки Спасівка і знаходиться на відстані 15 км від м.Сокаля у напрямку на південний схід та 95 км від обласного центру.
Місцева святиня - дерев’яний храм Святого Архистратига Михаїла знаходиться у центральній частині с.Перв’ятичі на рівнинній місцевості і є домінуючою спорудою цієї території.
Церква Святого Архистратига Михаїла - дерев’яна тризрубна триверха споруда з високим восьмериком нави, вкритим банею з ліхтарем і маківкою увінчані металевими хрестами. Такі ж високі, тільки вужчі, восьмерики здіймаються з двосхилих дахів вівтаря і бабинця. Будівля стоїть на цегляному підмурівку, у плані витягнута вздовж осі схід-захід. Такої форми святині набула, очевидно, після розбудови бабинця (тепер він приблизно удвічі більший за площею від оригіналу) і прибудови до нього великого рівно широкого заскленого ганку на двоє дверей. У північних стінах нави та бабинця є лише два вікна, а в південних – чотири. Вікна – дерев’яні автентичні, почленовані імпостам, пофарбовані в коричневий колір. Коробки вікон нави – тафлеві, лаковані. Будівлю церкви оперізує піддашшя, що опирається на виступи зрубу бабинця і нави. Стіни дерев’яні, зрублені із соснових брусів товщиною 15 см оббиті дерев’яними планками «під ялинку». В спорудженні церкви зберігаються риси старовинного будівництва - при сполученні балок, перекриття кроков, замість цвяхів використовували кілки.
Церква Святого Архистратига Михаїла привертає увагу абсолютно непропорційними до будівлі прибудовами ризницями. Біля церкви майже двоповерхова (по висоті) чималих розмірів прибудова до вівтаря. З півночі також є велика мурована ризниця, але трохи менша по висоті від південної. Зовнішні стіни південної двоярусної і північної захристії цегляні, пофарбовані.
В інтер’єрі церкви наявний живопис, стіни вкриті розписами, різьблений іконостас, бокові вівтарі, престіл з кивотом. По периметру бабинця влаштовано хори, по дерев’яних балках з дерев’яним огородженням. Із бабинця на хори ведуть дерев’яні сходи. Сходи відділені від бабинця талевою дерев’яною стінкою. Перила хорів із дерев’яних точених балясин, обшиті дощатими фігурними тафлями. Підлога частково збережена стара, пофарбована соснова дошка (у головній наві, приході). У бабинці підлога нова, полакована соснова дошка.
До старшої обстанови церкви належать царські ворота - дерев’яні, різьблені, покриті позолотою, на них - 4 мальовані клейма з євангелістами, над ними два мальовані клейма – ангела і Богородиці. По боках намальовані образи Василія Великого та Івана Золотоустого. Образи над царськими та дияконськими воротами, образ Архистратига Михаїла у вівтарній частині, переносний місійний образ Архистратига Михаїла, образ Серця Ісусового та образ Ісуса і Бога – Отця, образ Пресвятої Богородиці «Одигитрія», дерев’яний різьблений кивот у вигляді шафки – каплиці, Плащаниця, Євангеліє та інші твори мистецтва, які потребують окремого дослідження.
Дерев’яна церква святого Архистратига Михаїла разом з дзвіницею збудована у 1738 році. Фундатором церкви був Адам Шимановський, а згодом став його син Шимон Адам Францішек (1813 р.н), спадкоємець Перв'ятич. Він згадується як патрон Спасівської і філіярної до неї церкви у Перв'ятичах до 1831 року. Згодом село і почесний протектор перебрав його син Шимон Тадеуш - десь до 1856 року, а після його смерті 1873 року - його спадкоємці. Церква разом з дзвіницею становила суцільну споруду, вежа для дзвонів сягала рівня висоти бані, а для села була спостережним пунктом. У 20-их роках ХХ ст. для збільшення корисної площі церкви дзвіницю розібрали і добудували церкву, а також на церковному подвір'ї змурували дзвіницю стінового типу на три дзвони.
Перша історична згадка про село Перв’ятичі датується 1397 роком. Про походження назви села Перв’ятичі існує переказ. За ним назва села пішла від перших поселенців тутешньої місцевості, які походять від східнослов’янських племен в’ятичів – від слів "перші" і "в’ятичі" утворилася назва Перв’ятичі.
Село Перв’ятичі на Червоноградщині має тисячолітню історію. Село цілком виправдовує свою назву, поселення виникло задовго до літописної згадки. Неподалік села археологи відкрили сліди поселення кінця кам’яної доби та місце майстерні крем’яних знарядь (III тисячоліття до н. е.).
Під час національно-визвольної війни 1648-1657рр. українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького селяни Перв’ятичів брали участь у розгромі польського поміщицького фільварку. У період приналежності до Польщі (1920–1939 рр.) село входило до Гміни Тартакув Място (місто) Сокальського повіту Львівського воєводства Польської республіки з центром у Тартакові. Під час польсько-української війни (1918-1919) 30 мешканців села були в Українській галицькій армії. На зміну одним окупантам приходили інші.
27 вересня 1939 р. відповідно до Пакту Молотова — Ріббентропа територія ґміни, у тому числі село Перв'ятичі, були зайняті радянськими військами. Перший день війни Третього Рейху проти Радянського Союзу приніс велику трагедію в село Перв'ятичі - гітлерівці розстріляли понад 20 його мешканців. Тоді під час наступу німецьких військ, 22 червня 1941 року, радянським снайпером (який заховався між в кроні липи та був переодягнений в селянський одяг) був убитий німецький офіцер. Фашисти запідозрили, що радянський солдат був з місцевого населення – нацисти вирішили помститися, були убиті десяток чоловіків, решту німці зігнали в дерев’яну місцеву церкву і утримували до ранку. Священник, парох о. Карло Давидович (1871-1941) , знаючи німецьку, зумів переконати фашистське командування, що замкнені в церкві мирні жителі не могли бути причетні до вбивства їхнього офіцера. Людей відпустили. З гіркотою і болем у серці о. Карло Давидович поховав жертв війни і через кілька днів сам помер (похований у с. Спасів). В пам’ять про о.Карла Давидовича і його подвиг вдячні парафіяни в 2000 році поставили на церковному подвір'ї пам’ятник, на таблиці якого написаний короткий вірш і підпис "Отцю Давидовичу в пам'ять про червневу ніч 1941 року. Вдячні парафіяни с. Перв'ятичі 2000 рік".
Вслід за Червоною Армією, яка у ніч на 19 липня 1944 року форсувала річку Західний Буг, на Сокальщину прибули війська НКВС та невдовзі появилися райвідділи НКВС та НКДБ. Уже з перших місяців прибуття карателі з НКВС та НКДБ встеляли свої дороги могилами, пожежами та руїнами. Вони відразу взялися за пошук і вербування агентури, планування облав і виявлення загонів УПА та підпілля ОУН. Найбільш «гарячими точками» були Перв'ятичі, Спасів, Лучиці, Тартаків та інші. Чимало «неблагонадійних» і «класових воргів» знайдуть карателі в селі Перв'ятичі. 27 жовтня 1947 року загони спеціального призначення виженуть їх з рідних домівок і доставлять вантажівками на залізничну станцію «Сокаль», аби загнати у товарні вагони і вивезти якнайдалі від України. Нічні постріли не стихали до 1952 року.
У с. Перв'ятичі багато громадян, які віддали своє життя в боротьбі за незалежну Україну і велику ціну заплатили за право прийдешнім поколінням жити у вільній незалежній Українській державі. За період 1920-1990-х років село Перв'ятичі втратило у боротьбі за волю і незалежність України 288 чоловік. Втрати учасників національно-визвольних змагань ОУН-УПА убитими, засудженими, померлими в тюрмах і таборах склали 57 чоловік, невинні жертви цивільного населення убитими, засудженими, виселеними на спецпоселення, померлими в тюрмах і таборах – 212 чоловік. Пам’ять про безвинно убієнних жителів села залишиться на століття.
Як і багато інших храмів, церква Святого Архистратига Михаїла в с. Перв'ятичі свого часу теж зазнала наруги від радянської влади. Зачинений у 1953 році храм був перетворений в 1960-х рр. на історичний музей. Зробивши з нього музей, атеїсти на десятиліття зачинили храм для віруючих. Згодом багато цінних старовинних ікон з храму зникло. Однак безперестанні молитви і гаряча любов поколінь мешканців села до свого храму не дали безбожникам довершити до кінця свою чорну справу. Деякі ікони люди таємно переховували.
Наприкінці XX ст., коли храм знову відкрився, їх повернули на своє місце. Серед них була старовинна і понівечина часом та безбожною владою ікона Пресвятої Богородиці «Одигитрія», яка колись була коронована, що свідчить її значення у Церкві і шанування віруючими.
Стараннями тодішнього священика та парафіян вона була реставрована, а 12 лютого 1998 року в свій 250-ти річний ювілей урочисто освячена. Для віруючих села ця подія стала історичною, адже тепер вони офіційно матимуть покровительку свого села і Сокальського краю – Пресвяту Богородицю в іконі «Одигитрія». З цього часу жителі села Перв’ятичі кожного року 12 лютого, на свято Трьох святителів, вшановують історичну святиню урочистим соборним Богослужінням на честь її відновлення та освячення.
Мешканці села завдячують Богові за промисел, що прославив їхню святиню, перед якою вони і надалі будуть возносити молитви Творцеві та Пресвятій Богородиці, виливатимуть свій біль та проситимуть помочі у Господа та заступництва у Богородиці. Проситимуть й благословення для своїх дітей і житимуть, знаючи, що в храмі, який майже чотири століття тому побудували їхні предки, є ікона Матері Небесної, яка тепер називається «Перв’ятицька Одигитрія». А в стінах цього храму ще частіше лунатимуть моління та благання парафіян: «Пресвята Борогодице спаси нас!». 12 лютого 2017 року, під час архієрейсського богослужіння митрополитом Львівським і Сокальським Димитрієм, відбулося прославлення ікони Пресвятої Богородиці "ОДИГИТРІЯ", та її офіційне наречення "ПЕРВ'ЯТИЦЬКА ОДИГИТРІЯ" митрополичою грамотою.
З 2012 року на даний час в парафії душпастирське служіння сповняє о.Василь Михайлишин.
Церква Святого Архистратига Михаїла в с. Перв’ятичі відповідає критерію автентичності. Храм має історичну, архітектурну, мистецьтку та естетичну цінність, як яскравий і самобутній зразок розвитку дерев’яної церковної архітектури регіону. Храм є характерною для Червоноградщини середини ХУІІІ – початку ХХст. сільською тридільною дерев’яною церквою.
Основні джерела, відомості про об’єкт, події:
Облікова документація на пам’ятку архітектури 2011р.;
В.Слободян - Церкви України. Перемиська єпархія. Львів, 1998;
Сокальщина. Книга пам’яті України 1914-1990. 2010р. Б.Нечай;
Сокаль і Прибужжя. Львів. Каменяр, 2000, Іван Вашків;
Шляхами землі Сокальської, Сокаль,2007; Газета «Голос з-над Бугу» 23.03.2017р.
та інші матеріали.
