Сьогодні, 29 липня, 159 років тому народився Митрополит Галицький Андрей Шептицький.

В українській історії важко знайти більш контраверсійну фігуру, як митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

Польський граф, який став українським священником. Чернець, який умів заробляти гроші і вчив цьому українців. Багатій, який практично все до копійки віддавав на розвиток української церкви, науки, культури, патріотичне виховання молоді. Патріот, який все життя відстоював українську ідею – і мав конфлікт з ОУН через неприйняття насильницьких методів боротьби за цю ідею. Людина, яка із християнським смиренням приймала усяку владу – і мала сміливість перечити сильним світу цього, закликаючи до покаяння.

І водночас, важко знайти діяча, чий авторитет ще за життя був настільки беззаперечним. Навіть радянська система, яка з легкістю таврувала своїх опонентів «ворогами народу» і сотнями знищувала в таборах чи просто вбивала (така доля чекала двох рідних братів Андрея Шептицького: Леона з родиною енкаведисти розстріляли в маєтку в 1939-му, а Климентій помер у 1951-му у Володимирському Централі) – навіть вона не наважилася зачепити митрополита Андрея. Він проніс свій хрест до кінця, схиляючи голову лише перед Богом.

Він був не просто персоною загальнонаціонального масштабу, але й людиною-епохою, дивився навіть не у завтрашній день, а на декілька днів уперед, дійсно дбав про ближнього, незалежно від віри, національності чи поглядів особи. Своїми діями та словами він значно випередив час, в якому жив. Саме тому гідний бути прикладом для наслідування, а його а спадщина – величезна, актуальна й досі не вивчена до кінця.