Під час війни проблема насильства в Україні не тільки не зникла, а навпаки – загострилася. Однак суспільством та самими постраждалими особами применшується значення цієї проблеми.
Тож, якщо ви постраждали від насильства або стали свідком вчинення насильства – не мовчіть!
Психологічне, фізичне, економічне та сексуальне - це форми, в яких може проявлятись насильство.
Якщо насильство відбувається «тут і зараз» – треба телефонувати за номером 102, тобто в поліцію. У зверненні повідомити адресу, і якщо насильство відбувається щодо або в присутності дитині – вказати й це. Адже за законом, навіть якщо дитина є свідком домашнього насильства, – вона вважається постраждалою і потребує допомоги та захисту. Поліція має відреагувати на звернення, припинити протиправні діяння, оцінити ризики та на підставі цього розглянути можливість винесення термінового заборонного припису стосовно кривдника.
Міністерство соціальної політики нагадує – в Україні за коротким телефонним номером 15-47 ЦІЛОДОБОВО та БЕЗКОШТОВНО діє «гаряча лінія» з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, насильству стосовно дітей та сексуальному насильству пов’язаного з війною. «Гаряча лінія» приймає звернення від усіх заявників та надає інформаційні, психологічні та юридичні консультації.
Надаються роз’яснення, контактна інформація з питань безпеки та оборони, гуманітарної допомоги, соціальної допомоги тощо.
Для громадян України, які перебувають за кордоном, номер телефону
+38 (044) 284-19-43 (оплата за тарифами відповідного оператора зв’язку)
Попри війну, всі відповідальні органи продовжують роботу, щоб попередити противоправні дії, а також захистити постраждалих.
Важливо, що повідомити про випадки насильства можуть і свідки – наприклад, знайомі або сусіди. У нас є звернення на гарячі лінії, коли люди повідомляють про відомі їм випадки насильства, насамперед щодо дітей – і просять проінформувати про це відповідні органи, проте самі бажають зберегти анонімність.
Якщо постраждалій особі завдано тілесних ушкоджень – треба звернутися до медичного закладу. Обов’язково повідомити лікарів про ситуацію, що сталася.
Якщо домашнє насильство відбулося раніше або не несе прямої загрози особі в цей момент (наприклад, постраждала особа чи кривдник пішли з дому, де відбувалося насильство) – постраждала особа може звернутися щодо цього випадку в поліцію з заявою. У поліції мають зафіксувати звернення та відреагувати на нього.
Крім поліції, є й інші державні органи, які реагують на випадки домашнього насильства. Зокрема, це:
- служба у справах дітей;
- органи управління освітою, навчальні заклади, установи та організації системи освіти;
- органи охорони здоров’я, установи та заклади охорони здоров’я;
- центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги;
- суди;
- прокуратура
Також є служби підтримки постраждалих осіб, до яких належать притулки для постраждалих осіб, центри медико-соціальної реабілітації постраждалих осіб, мобільні бригади соціально-психологічної допомоги постраждалим особам та особам, які постраждали від насильства за ознакою статі, а також заклади та установи, призначені виключно для постраждалих осіб.
Які дії вважаються домашнім насильством?
Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» фіксує, що домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Отже, домашнє насильство – це не тільки про побиття чи інші фізичні дії. Є й інші форми, просто вони зазвичай важче ідентифікуються. Наприклад, крики та приниження – це прояви психологічного насильства. Позбавлення економічних благ (житла, харчування, заборона працювати або, навпаки, примусова праця) – є різновидами економічного насильства. Протиправне посягання на статеву недоторканість члена сім’ї, зокрема й коли йдеться про подружжя, – є сексуальним насильством.
Водночас якщо фізичне насильство завдало травм – навіть якщо воно відбулося в колі родини, йдеться вже не тільки про домашнє насильство, а й про нанесення тілесних ушкоджень. Дії фізичного характеру, які не призвели до травм – наприклад, ляпаси та штовхання, можуть тягнути за собою адміністративну відповідальність, а у випадку їх систематичного вчинення – кримінальну відповідальність.
Як може бути обмежено кривдника, щоб він не вчиняв домашнє насильство надалі?
Держава вдається до низки спеціальних дій, щоб захистити постраждалих та запобігати домашньому насильству. Наприклад, це:
- винесення термінового заборонного припису
- видача обмежувального припису
- постановка кривдника на спеціальний облік
- направлення на проходження програми для кривдників з метою вироблення ненасильницької моделі поведінки
- притягнення особи до відповідальності за вчинене насильство
Як отримати заборонний/обмежувальний припис?
Це дієвий інструмент, який допомагає убезпечити постраждалих від домашнього насильства.
Терміновий заборонний припис виноситься уповноваженим підрозділом поліції, який прибуває на місце вчинення домашнього насильства. Такий припис забороняє кривднику вчиняти щодо постраждалої особи певні дії, наприклад, контактувати і навіть просто знаходитися поряд, зокрема – заходити в спільне помешкання. Цей припис видається за ініціативою представників поліції або за заявою постраждалої особи. Термін його дії – до 10 діб.
Постраждала особа може звернутися за видачею обмежувального припису до суду (його термін дії – до шести місяців).
За порушення термінового заборонного припису кривднику загрожує адміністративна відповідальність, а за порушення обмежувального припису – кримінальна відповідальність.
Які дії вважаються сексуальним насильством пов’язаним з военним конфліктом ?
Сексуальне насильство пов’язаним з воєнним конфліктом - це форма гендерно зумовленого насильства (ГЗН), що включає зґвалтування, сексуальне рабство, примус до проституції, примусову вагітність, примусовий аборт, примусову стерилізацію, примусовий шлюб, а також будь-яку іншу форму сексуального насильства порівнянної тяжкості, вчиненого щодо жінок, чоловіків, дівчат або хлопців, яка напряму чи опосередковано пов’язана з конфліктом. Цей зв’язок може бути очевидним із профіля кривдника, який часто повʼязаний із державною або недержавною озброєною групою, зокрема терористичними утвореннями або терористичною мережею; бути повʼязаним із атмосферою безкарності, яка зазвичай асоціюється із колапсом державних інституцій; бути наслідками перетину кордонів, такими як переміщення людей або торгівля людьми; та/або порушень положень угоди про припинення вогню.
Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну слідчими Національної поліції розпочато 70 кримінальних проваджень за фактами вчинення російськими військовими сексуального насильства, пов’язаного з війною, відносно щонайменше 79 постраждалих. Серед жертв – жінки, чоловіки та діти.
СНПК може переслідуватись як:
- Злочин проти людяності (п.п g ч.1 ст. 7 Римського статуту – зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-яка інша подібна за тяжкістю форма сексуального насильства)
- Воєнний злочин (п.п xxii п.b. ч.2 ст.8 Римського статуту – зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, як вона визначена в пункті 2(f) статті 7, примусова стерилізація чи будь-яка інша форма сексуального насильства, яка також становить грубе порушення Женевських конвенцій)
- Геноцид (п.п. b,d ч.1 ст.6 Римського статуту – заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи; впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню всередині такої групи)
Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом – це воєнний злочин, а такі злочини не мають терміну давності. Тому постраждалі особи можуть звернутись із заявою про вчинення такого злочину у будь-який час, відповідно винна особа буде притягнена до відповідальності незалежно від того, коли такий злочин був скоєний.
Форми СНПК
Сексуальне насильство не обмежується лише зґвалтуванням і може мати багато різних форм, зокрема тих, що взагалі не включають фізичне вторгнення:
- Погрози та спроби будь-якої форми зґвалтування або погрози та спроби інших сексуальних нападів;
- Каліцтво статевих органів;
- Сексуальне рабство;
- Примус дивитись на сексуальну наругу
- Примусова проституція
- Примусова вагітність
- Примусова стерилізація або примусовий аборт;
- Примусове оголення тощо.
Розслідування СНПК
Наразі досудове розслідування злочинів, пов’язаних з конфліктом здійснюється слідчими одного із слідчих (правоохоронних органів) – СБУ, ДБР або Національної поліції – під наглядом прокурора обласної прокуратури або Департаменту з розслідування воєнних злочинів Офісу Генерального прокурора України. З вересня 2022 року Управління щодо злочинів СНПК функціонує як центральний та спеціалізований відділ у складі Офісу Генерального прокурора, який здійснює нагляд за розслідуваннями СНПК на всій території України
Складність розслідування сексуального насильства під час конфлікту зумовлена декількома факторами.По-перше, матеріальні сліди вчинення СНПК можуть не існувати на момент проведення такого розслідування (відсутні тілесні ушкодження на тілі потерпілої/-ого, неможливість відшукати знаряддя вчинення СНПК у випадку їх застосування тощо) або ж сексуальне насильство вчинялось за відсутності свідків. По-друге, постраждалі від СНПК можуть замовчувати факт його вчинення через соціальну стигму.
Іноді достатньо просто дати людині опору та підтримку і травма не сформується. Тобто якщо постраждалій чи постраждалому не вистачає внутрішнього ресурсу — дати зовнішній, щоб людина змогла прожити цю травматичну подію. У цьому дуже важливим є тепле оточення, яке підтримує, приймає і не оцінює постраждалу чи постраждалого. В іншому разі людина зазнає травматизації.
Також дуже важливо говорити про екологічність під час фіксації таких випадків. Бажано не робити так, щоб людина відтворювала травматичну подію по 10 разів, не розпитувати: як це відбувалося, скільки їх було, бо тоді є загроза формування травматичної пам'яті, і людина буде проживати повторну травматизацію.
